Свя́то-Бори́со-Глі́бський жіно́чий монасти́р

Заснування монастирю

Затверджений рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви 15 квітня 1997 року .

Першою настоятелькою новоутвореного монастирю стала монахиня Серафима (Санталова), духовним пастирем став ігумен Севатіан (Щербаков). 

Керівництво монастирем Серафими було нетривалим, вона звільнила посаду в наслідок хвороби. 30 грудня того ж року новою настоятелькою призначена монахиня Марія Магдалина (Кашкіна).

У травні 1997 р. в монастирі почало відправлятись богослужіння.

20 липня 1997 під час Божественної Літургії в храмі обителі чудесним чином оновилася ікона Спаса Нерукотворного. 28 жовтня 1997 Священний Синод УПЦ ухвалив вважати цю ікону Спаса Нерукотворного чудотворною. 

У 2012 році Монастир відійшов від Харківської і Богодухівської єпархії до новоутвореної Ізюмської єпархії Української православної церкви (МП).

Храм в ім'я страстотерпців Бориса і Гліба

Існуючий в наш час храм, було побудовано в 1905 р. на місці старої дерев'яної церкви побудованої в 1700 (1711) році. У 1819 році  церква була перенесена на нове місце, де й знаходиться існуючий в наш час храм. Стара дерев’яна церква знаходилася в кінці села, в стороні села Борова. Нове місце побудови храму було вибрано в зв’язку з тим, що воно було мальовничо розташовано між річкою Уда, та Зміївими валами. Під час побудови автостради Харків-Зміїв (1961 рік), вали були частково зриті, в наш час храм стоїть коло самого краю автостради.

Побудовою нового храму керував приходський священик Федір Миколаєвський. Побудовано храм було на кошти громади, велику роль в цьому прийняли почесний громадянин Костянтин Лавров, професор Г. Кочубей. Також в банку були покладені кошти в 3000 карбованців, для згадування в Борисо-Глібському храмі Павла Смородова. Храм було побудовано за проектом В. Х. Немкіна (1857-1908 ), який був єпархіальним архітектором харківської єпархії. Основою проекту був Свято-Озерянський храм у Харкові. Для зведення храму, був побудований цегляний завод на землях поміщика Кочубея. Саме з цієї цегли, з місцевої темно-червоної глини побудували новий храм. Розпис храму був зроблений Федором Рубаном.
У 1932 році  храм був закритий, останнім священиком був священик Афанасій. Церковні скарби були розграфлені, дзвони були вивезені. Великий дзвін храму, впавши з дзвіниці, розбився, але й його частини були завантажені й вивезені з села.

У 1942-1943 роках  під час Німецько-радянської війни, незважаючи на розташування в селі військовиків дивізії СС, храм знову на деякий час став діючим. В Борисо-Глібському храмі проводив служби боровський священик Омелян.

У 1943 році після звільнення села радянськими військовими храм було остаточно закрито. Приміщення колишнього храму використовувалося як зерносховище, склад будматеріалів, а потім й склад добрив. У 1961 році було побудовано автостраду з’єднавши Харків та Зміїв, були проведені будівельні роботи, зриті частково вали (Зміїві вали) які протягом 23 км йдуть вздовж річки Уда. На щастя храм уцілів, але опинився рядом з дорогою, що знищило його старе усамітнення та споплюжело красиві краєвиди.

У 1983 році голова виконкому Харківської обласної Ради народних депутатів Бездітко А.П. наказує голові виконкому Зміївської районної Ради народних депутатів Белашову П.І. зруйнувати храм. Наказ було передано для виконання директору колгоспу «Третій Вирішальний» В.П. Грещуку, який відмовився виконувати наказ керівництва. За його словами, за легендою, якщо храм буде зруйновано, то річка вийде з берегів, та затопить навколишні села. Як це не дивно, але наказ о руйнуванні храму було скасовано. Храм далі використовувався як склад, для біля нього розташованої крамниці.

У 1991 році зроблено спробу відновлення храму. Мешканці села написали лист до митрополита Никодиму, з проханням надати в їх приход до відправлення богослужіння священика Боровського храму Різдва Христова Олександра (Танашкина). Почалося відновлення храму після багаторічного запустіння. Відновлювання храму затягнулося не на однин рік, й тривало й при інших приходських священиках. Розпис храму робив харківський художник Масема Миколай Григорович.

У 1995-1996 р. першим настоятелем відновленого храму ієромонахом Севастіаном (Щербаковим) проводились відновлювальні та реставраційні роботи. Храм був знову відкритий. Починається забудова монастирських будівель, сам монастир названо, згідно з назвою храму.
У 1997 році, храм став центром новозаснованого жіночого монастирю.

Храм Преображення Господнього

11 квітня 2010 вікарієм Харківської єпархії архієпископом Ізюмським Онуфрієм (Легким) освячено місце під будівництво храму на честь Преображення Господнього.
Свя́то-Бори́со-Глі́бський жіно́чий монасти́р
Храм в ім'я страстотерпців Бориса і Гліба
Місце, де народився футуризм